ВІДСИ́ДЖУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ВІДСИ́ДІТИСЯ, джуся, дишся, док. 1. Перебувати в одному місці довгий час, не відлучаючись. Дівкою, звісно, відсиджувалася собі вдома, а дружиною — що робити, коли, скажімо, щось по хазяйству треба (Смолич, Мир.., 1958, 35); Після першого обходу гімназії як замкнувся [директор] в кабінеті, то годинами там відсиджувався, (Полт., Повість.., 1960, 347); // Пасивно ставлячись до організаторської роботи, не з’являтися на місцях. Відсиджуватися в кабінеті.
2. Перебувати, проводити певний час де-небудь, уникаючи небезпеки, пересиджуючи несприятливий момент і т. ін. Знаючи міцність дверей і стін рубки, сподівався [Андрій] за ними відсидітися (Трубл., II, 1955, 164); Мадяри думали відсидітись у штабі.., але партизани змели вороже гніздо (Шер., В партиз. загонах, 1947, 70).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 636.