ВІДСТА́ЛИЙ, а, е. 1. Який залишився в дорозі позаду інших. Жінка йшла, хиталась, як відсталий.. журавель з вирію… (Ю. Янов., І, 1958, 68).
2. Який не встигає за іншими в якійсь роботі і т. ін., не виконує поставлених завдань. У цеху немає відсталих ланок (Рад. Укр., 3. І 1948, 3); // у знач. ім. відста́лий, лого, ч. Відповідаючи на заклик.., дівчата взяли на буксир відсталих і вже добилися дечого (Рад. Укр., 27.V 1961, 2).
3. Який перебуває на нижчому рівні розвитку порівняно з іншими; протилежне передовий. Із відсталої сільськогосподарської країни Україна перероджується на велику індустріальну країну (Вишня, І, 1956, 292); // Якому властиві застарілі погляди та уявлення. [Нечипоренко:] О, починається! Виходить, що я — відсталий елемент, який навмисне живе у вчорашньому дні (Лев., Марія, 1953, 59); // Який не відповідає вимогам сучасності. Вона [п’єса Корнійчука "Фронт"] бореться за торжество передової радянської військової науки, проти відсталих методів командування (Іст. укр. літ., II, 1956, 568).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 641.