ВІДСТІБА́ТИ, а́ю, а́єш, рідко ВІДСТІ́БУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДСТЕБНУ́ТИ й ВІДСТЕ́БНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. Знімати, відділяти пристебнутий предмет, звільняючи застібки. З’явились брати Блаженки, відстібаючи на ходу алюмінієві фляги (Гончар, I, 1954, 376); Ніхто не помітив, як Мусій Ступак метушливо відстібував під піджаком пасок (Сміл., Зустрічі, 1936, 38); Довго дивиться [Корн] на офіцерів, на адмірала, потім помалу відстебнув кортик, простяг адміралові (Корн., І, 1955, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 641.