ВІДТИ́Н, у, ч. Дія та її результат за знач. відтина́ти, відітну́ти 1. Відтин ноги; // Місце, у якому відітнуто що-небудь.
◊ Го́лову (ру́ку) дава́ти на відти́н — те саме, що Го́лову (ру́ку) дава́ти на відрі́з (див. відрі́з). — А я голову на відтин даю, — то вона за ним полює (Шовк., Інженери, 1956, 264).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 648.