ВІДТРУ́ЧУВАТИ, ую, уєш і ВІДТРУЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДТРУ́ТИТИ, у́чу, у́тиш, док., перех., рідко. Те саме, що відшто́вхувати. Він наближається до неї, обіймає бережно за стан.., але вона відтручає його від себе (Коб., III, 1956, 403); Той відтрутив Альошу рукою і став чекати (Мик., II, 1957, 195); — Буду робити все, щоби тілько не бути для тебе тягарем, лиш не відтручуй мене (Фр., III, 1950, 169); Докори та сльози Гашіци, що помічала Йонову зраду, ще більше відтручали від неї парубка (Коцюб., І, 1955, 245).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 651.