ВІДТУЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВІДТУЛИ́ТИ, улю́, у́лиш, док., перех. Звільняти якийсь отвір від предмета, яким він затулений. І тільки тоді, як Вітя.. зійшов з гори і попав у ярмаркову гущу, йому відразу мов одтулив хтось уші: ярмарок шумів і гув, як буйна зелена діброва (Вас., II, 1959, 190); // Знімати з поверхні чогось те, чим воно закрите, заслонене; відслоняти. Стара хатина з білою стіною почала прояснятися в балці, ніби жартовлива дитина помалісеньку одтуляла рукавом заслонене лице (Вас., II, 1959, 56); Мотря затулила губи хустиною, але зараз їх одтулила (Н.-Лев., II, 1956, 277); Юнга загасив ліхтар, і Яся одтулила. ілюмінатор. У морі було темно (Трубл., II, 1955, 374).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 651.