ВІДТІНЯ́ТИ, я́ю, я́єш і ВІДТІ́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВІДТІНИ́ТИ, іню́, і́ниш, док., перех. 1. Виділяти частину картини, малюнка тощо темнішим тоном, барвою. Уже було написано: "Сьогодні в неділю Драмгурток Драбинівського Сільбуду виставить "Хатня революція". Комедія на 5 дій". А Йван тепер літери відтіняв (Головко, І, 1957, 273); Відтінити контури малюнка; // Поєднуючись із певним кольором, робити його виразнішим, яскравішим. Чорна смуга лісу там, на виднокрузі, погрозливо відтіняла пожежу, неначе Маційовичі поринали з полум’ям у безодню (Ле, Наливайко, 1957, 306); Костюм був яскраво-червоний і вигідно відтінював негрове темне лице (Ільч., Серце жде, 1939, 229).
2. перен. Робити що-небудь помітнішим, виразнішим; підкреслювати, виділяти. Артем споважнів, посуворішав, а давно не стрижений, вихрястий чуб іще виразніш одтіняв у ньому цю зміну (Головко, II, 1957, 241); Часто незначна, здавалося б, деталь, знайдена актором, надзвичайно рельєфно відтіняє те почуття, яке він прагне передати (Укр.. кіномист., II, 1959, 102); Умів знайти і підкреслити [І. К. Карпенко-Карий] якусь неповторну своєрідність, відтінити психологічну сторону образу, показати на сцені живу самобутню людину (Життя К.-Карого, 1957, 197).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 649.