ВІДХУ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДХУ́КАТИ, аю, аєш, док., перех., розм. 1. Хукаючи, відокремлювати що-небудь примерзле до чогось; хуканням розморожувати. Він уже трохи відійшов з морозу, крутився по хаті, як дзига,.. відхукував і скидав з вусів крижинки (Мик., II, 1957, 288); Трішки зігрівшись, одхукав пробку і випив добрих п’ять ковтків спирту (Тют., Вир, 1964, 532).
2. Хукаючи, відігрівати кого , що-небудь. Голуб-синяк.. злетів догори і скоро розтанув у небі. — Бачили?!.. То спасибі мені! Я його своїм духом одхукала! (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 193).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 657.