ВІДЧА́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВІДЧА́ЛИТИ, лю, лиш, док. Відходити, відпливати від берега (про судна). Декотрі човни одчалюють (Н.-Лев., II, 1956, 468); Хвилина, коли судно відчалює, коли воно відривається від берега, завжди по-особливому урочиста (Ткач, Крута хвиля, 1956, 123); Тут вмиг [умить] байдак заворушився І сам, одчаливши, поплив (Котл., І, 1952, 264); Катер прикордонної морської охорони.. відчалив від пристані (Донч., II, 1956, 404); // Відходити, відпливати від берега на якому-небудь судні. Гребці одчалили од берега, і три човни, повні молодих хлопців, полинули по воді (Н.-Лев., І, 1956, 434); * Образно. [Крим:] Відчалюєте на вокзал. Дозвольте допомогти вам (Корн., II, 1955, 256).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 659.