ВІДЧИКРИ́ЖИТИ, жу, жиш, док., перех., розм., рідко. Відрізати, відтяти частину чого-небудь. — На мене кинули бомбу, що так мені весь хвіст гладко відчикрижила! — говорив Лис Микита (Фр., IV, 1950, 90); Піджак великий, і його володареві довелося ножицями відчикрижити зайве на рукавах (Шиян, Партиз. край, 1946, 13); // фам. Забрати собі що-небудь у когось; відняти. Батько нашого пана.. відчикрижив од церкви вісімдесят десятин (Стельмах, Хліб.., 1959, 281).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 660.