ВІДЧУ́ТНИЙ, а, е. 1. Який сприймається органами чуття. Ледь відчутний вітерець з острова здоганяє баркаси і приносить невидиму хвилю тонких ароматів (Сміл., Крила, 1954, 132); Ці відчутні на дотик і видимі нами на сцені предмети.. потрібні і важливі (Моє життя в мист., 1955, 191).
2. Помітний, значний. Партизанський загін під командуванням Щорса мужньо бився з іноземними загарбниками, завдаючи ворогові відчутних ударів (Іст. УРСР, II, 1957, 106); Треба було поповнити [опришкам] запаси м’яса, бо полювання на дрібного звіра не давало відчутної користі (Гжицький, Опришки, 1962, 204).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 663.