ВІЗ 1, во́за, ч. 1. Засіб пересування на чотирьох колесах з кінною або воловою тягою здебільшого для перевезення вантажів. Воли поздихали, Вози поламались, З батіжками чумаченьки Додому вертались (Шевч., II, 1953, 120); Проїздили з навісним брязкотом вози, навантажені будівничим матеріалом (Л. Укр., III, 1952, 604); Риплять тугі вози (Бажан, Вибр., 1940, 163).
◊ Во́зом зачепи́ти див. зачепи́ти; Докла́сти во́за див. докла́сти; П’я́те ко́лесо до во́за (у в́озі) див. ко́лесо.
2. Приблизна міра ваги, обсягу, що дорівнює поклажі одного воза. Не раз ходив за сіллю в Крим; Тарані торговав [торгував] возами (Котл., I, 1952, 107); Пора прийшла — І службу [Білочка] відбула, — За те чумацький віз оріхів наділили (Гл., Вибр., 1957, 143).
3. астр. Назва сузір’я північної півкулі із семи зірок, що нагадує віз. Великий віз; Малий віз.
ВІЗ2, во́за, ч. Велика морська промислова риба родини осетрових.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 667.