ВІ́ЗА, и, ж. 1. Напис на документі, який засвідчує, що його перевірено офіційною особою. [Ярчук:] Треба, щоб список дістав принципіальну візу директора (Мик., І, 1957, 380).
2. Відмітка на закордонному паспорті про дозвіл в’їзду на територію певної держави, виїзду з неї або перебування в ній. Не дивлячись на жорстокі урізування у видачі в’їзних віз з боку французького уряду,.. Міжнародний конгрес прихильників миру все-таки відбувається (Тич., III, 1957, 329); Всі троє мали лише проїзні візи, і спинятися в Берліні їм не дозволялось (Собко, Граніт, 1937, 63).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 667.