ВІЗО́ЧОК, чка, ч. Зменш. до візо́к 1, 3. Готова дуга й удила, не достає тільки візочка та кобили (Номис, 1864, № 14307); [Панас:] Дитина сидить у візочку, а він на моріжку (Вас., III, 1960, 257).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 669.