ВІ́КО, а, с. Верхня частина діжки, скрині й т. ін., якою їх закривають. Коровай поклали на віці од діжі (Н.-Лев., III, 1956, 73); Скриня була важка. Гнат шарпнув за віко, і віко відскочило (Коцюб., І, 1955, 30); Перші грудочки, перемішані з сльозами, глухо впали на віко домовини (Стельмах, Над Черемошем, 1952, 153).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 671.