ВІКО́НЕЧКО, а, с. Зменш.-пестл. до вікно́ 1, 2. У невеличке надвірне віконечко заглядав світ рожевим поглядом (Мирний, І, 1954, 324); Я знайшов касу й постукав у віконечко, але воно не відчинялось (Сміл., Сашко, 1957, 154).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 672.