ВІКО́ННИЦЯ, і, ж. Дерев’яний або металевий щит з однієї або двох стулок для прикривання вікна. Там, у однім вікні, грюкнув прогонич — і розчинилася віконниця (Мирний, І, 1954, 318); Вдалині м’яко блимнули вікна, і чиясь невидима рука тихо зводила половинки віконниць, наче очі до сну стуляли повіки (Коцюб., II, 1955, 285); На вулицю Колгоспну виглядає причілковим вікном з червоними віконницями дерев’яна хата Орини Кулиняк (Чорн., Пісні.., 1958, 48).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 672.