ВІНТ, а́, ч. Назва картярської гри. Багато зразу схопимся і закричали: — У єралаш! преферанс! вінт! бакара! (Мирний, ІІІ, 1954, 289); Рушилов до вінта справдешній був мастак, у преферансі — бог (Рильський, Поеми, 1957, 254).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 678.