ВІ́РИТИСЯ, иться, недок., безос. Бути певним у правильності, правдивості чого-небудь. Може, там десь.. і лунають сміх людський та голоси, але у се віриться мало (Коцюб., II, 1955, 324); Чомусь не вірилось, щоб Назіра теж була тут (Ле, Міжгір’я, 1953, 238).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 680.