ВІ́СТОНЬКА, и, ж. Пестл. до вість 1. Вчула мати вістоньку та й заголосила (Щог., Поезії, 1958, 152); — Дорогий брате Василю, — читала вголос Марія, — подаю тобі першу від себе вістоньку (Цюпа, Назустріч.., 1958, 91).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 685.