ВІТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок. 1. перех. і без додатка. Звертатися до кого-небудь під час зустрічі з привітом, виявляючи доброзичливість. — Хто перший у хату ввіходить, то й здоровкається,.. кажу йому і, подаючи руку, вітаю: — Здрастуйте! (Мирний, IV, 1955, 361); Добривечір, голубко! Пишу ввечері, тому так і вітаю (Коцюб., III, 1956, 154); // Оплесками або словами виявляти приязнь, прихильне ставлення до когось. Тисячі трудящих міста.. стояли на тротуарах, вітаючи легендарних героїв (Гончар, II, 1959, 233); Усі присутні звелися на ноги і довго не могли заспокоїтись, вітаючи улюбленого письменника (Тич., III, 1957, 32); Відкриваючи вечір, Петро Панч вітає шахтарів від імені Спілки радянських письменників України (Літ. газ., 24.VIІІ 1950, 3).
2. перех., кого з чим. Висловлювати комусь почуття радості, задоволення з приводу якоїсь події, успіху та ін.; поздоровляти. Товариші весело вітали її з успіхом (Донч., VI, 1957, 163); Дві високі щогли прикрасились десятками різних прапорців. Корабель вітав населення Лебединого острова з рибальським святом (Трубл., II, 1955, 242).
3. перех., перен. Радісно сприймати, схвалювати що-небудь. Панас Мирний у своїй поезії "До сучасної музи" гаряче вітав революцію (Вісник АН, 5, 1949, 26).
4. перех. і без додатка. Гостинно приймати когось. — Милості просимо! садовіться, — вітає Лукашиха Павла (Вовчок, І, 1955, 167); [Хуса:] Я, власне, хтів тебе просити, щоб помогла мені гостей вітати (Л. Укр., III, 1952, 150); // чим, рідко. Пригощати, частувати. — Гарні гості, та не знаю, чим вас і вітати. Тепер петрівка, такий важкий час, — бідкалась Балашиха (Н.-Лев., II, 1956, 319).
5. перех., заст. Запрошувати. Шеляга виймає І за того остатнього Музику наймає, І нерівню титарівну У танець вітає!! (Шевч., II, 1953, 78); Дождались дівчата: вітають на дівич-вечір; вітають на весілля (Вовчок, І, 1955, 189).
6. неперех., рідко. Те саме, що захо́дити 1. Хто вірно кохає, той часто вітає (Номис, 1864, № 8757); // Гостювати в кого-небудь. Недавно те було, як ти 3 своїми рідними братами Вітав у нас… (Мирний, V, 1955, 298).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 686.