ВІТА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., до кого, з ким і без додатка. Висловлювати, виражати жестом вітання під час зустрічі; здоровкатися. Катря прощалася так само, як віталась… (Вовчок, І, 1955, 257); — В тебе, Павлусю, гостя! — крикнула здивована дядина й кинулась вітатись з Настусею (Н.-Лев., IV, 1956, 236); Всі присутні були між собою добре знайомі: віталися один до одного (Смолич, Розм. з чит., 1953, 181).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 687.