ВІТЬ, і, ж., рідко. Те саме, що ві́тка 1. Тай ступила на вербову віть (Вовчок, І, 1955, 94); // збірн. Віття. І дощ пройшов, і пахне віть бузкова (Забашта, Вибр., 1958, 157).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 690.