ВІ́ХОЛИТИ, ить, недок., рідко. 1. Піднімаючи сніг угору, крутити ним. Різучий вітер крутив і віхолив по дорозі, жбурляв колючим снігом за шию (Збан., Єдина, 1959, 72); // безос. Мете, крутить снігом. Надворі віхолить.
2. Розвіватися, майоріти. Передав старшині вісім тисяч червінців золотом серед поля, де віхолив стяг його величності (Ле, Україна, 1940, 176).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 690.