ВІ́ЩИЙ, а, е, уроч. 1. Який віщує що-небудь; пророчий. [Гелен:] Цар Ономай образив Аполлона.. і бог за те свій гнів йому прорік устами віщими Кассандри (Л. Укр., II, 1951, 299); В одно злилися наші вчинки — Одна ріка, одна рука. Там слово Лесі Українки І слово віщого Франка Не міжнародні поєдинки — Народів дружбу проріка (Рильський, III, 1961, 304); Віщим пострілом "Аврора" почала добу нову (Уп., Вірші.., 1957, 175).
2. заст. Мудрий, проникливий. Поперед інших стяг новий неси, Карай насильство своїм словом віщим (Граб., II, 1959, 387).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 693.