ГАВ, виг. Звуконаслідування, що означає гавкання собаки. Злякавсь ще більш Хом’як, аж серце холодіє, А Кундель гав та гав (Гл., Вибр., 1957, 174); — Та не гавкай хоч ти [собако] мені. Чого б ото я гавкав, — жалівся дід. — Гав-гав! (Довж., Зач. Десна, 1957, 464).
ГА́В’ЯЧИЙ, а, е. Те саме, що га́вин. Щороку скільки виводків гав’ячих вилітало з гнізд! (Ле, Ю. Кудря, 1956, 13).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 8.