ГА́ВАНЬ, і, ж. Природно захищена від вітру, хвиль, течій і льодоходу частина океану, моря, річки, зручна для стоянки суден. В гавані були причали для суден — міських і приватних, судоремонтні майстерні, складські будівлі (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 255); З ріки долітали хриплі гудки пароплавів і перестукування.. моторів з гавані (Сміл., Зустрічі, 1936, 130); * У порівн. Все записуй в серці молодому, Буде це як знахідка тобі, Коли в старість прийдеш, як додому, Як у гавань тиху по плавбі!.. (Рильський, Голос. осінь, 1959, 30); // Місто з природною або штучно зробленою стоянкою для суден.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 8.