ГАВКОТНЯ́, і, ж., розм. Те саме, що гавкоті́ння. Побачили, врешті, село, що привітало нас серед темряви осяяними вікнами та гавкотнею собак (Коцюб., І, 1955, 252); * Образно. Ніяка гавкотня продажних собак нікого з радянських людей не дивує (Брат., Крапка.., 1959, 30).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 9.