ГА́ВРИК, а, ч., зневажл.
1. Те саме, що га́ва 2. — Бельбас, — приказував Сашко, — дурень кудлатий. Чорти тебе випхнули нагору. Гаврик (Ю. Янов., І, 1958, 336).
2. Людина, яка нічим не виділяється з загальної маси. — У самому місті екзамен тримав, у школу механізації.. Казали — по десять гавриків на одне місце (Збан., Переджнив’я, 1960, 369).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 9.