Слово "гадюка" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ГАДЮ́КА, и, ж.

1. Отруйна змія з плескатою головою у вигляді трикутника. Під дубом у гаю жила Гадюка, Непросипуща злюка: Усе було сичить-сичить, Щоб кого-небудь укусить (Гл., Вибр., 1957, 100); Над самою дорогою перелетів лелека з гадюкою в дзьобі (Ю. Янов., І, 1958, 351); * У порівн. Цупке коріння спліталось у клубки й повзло по горах, немов гадюки (Коцюб., II, 1955,110); // у знач. присл. гадю́кою. Як гадюка; утворюючи зигзаги, кільця. Вузькоколійка гадюкою звивається між стовбурами лісових велетнів (Донч., II, 1956, 70).

2. перен., зневажл. Про злу, підступну людину. Ростуть мої близняточка, А я утішаюсь. І з лютою гадюкою Я знову кохаюсь (Шевч., І, 1951, 543); Хто видав нашу мученицьку таємницю? Яка гадюка заповзла в наш гурт? (Збан., Єдина, 1959, 86); // Уживається як лайливе слово. [Олекса:] Не козак ти [Сербин], не лицар! Ти гадюка, злодій ти! (Вас., III, 1960, 17); — Чортові дуки-гадюки [брати Петра] … Череду корів мають, а брата нещасного морять голодом (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 71).

Гадю́ку ви́годувати — виплекати, випестувати злу, невдячну людину. [Xарко:] Пізнав, бідага, що вигодував гадюку коло свого серця, пізнав — та пізно вже… (Мирний, V, 1955, 142).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 11.