ГАЗУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. Насичувати газом (див. газ 1 1); // Протруювати газом. Насіння кормових бобів, ушкоджене зерноїдом, газують хлорсумішшю або хлорпікрином (Колг. Укр., 6, 1962, 27).
2. розм. Посилювати подачу пального для збільшення швидкості руху машини, літака і т. ін. Він [шофер] немилосердно газував, натискував на стартер, як тільки стихав мотор, вміло маневрував між калюжами та вирвами (Дмит., Наречена, 1959, 113); — Газуй, не жалій! — гукнув Тарас трактористу, і за мить нам в обличчя вдарила хмара їдучого диму (Мур., Бук. повість, 1959, 305); // Випускати газ, намагаючись зрушити машину з місця. [Олександр:] Дощ розмочив землю… Розквасив дороги… Позастрявали машини в болоті. Ревуть мотори… Газують… (Мокр., П’єси, 1959, 167).
3. перен., рвзм. Швидко йти чи їхати, швидко пересуватися. — Ну, чорнява, чого задумалась? Газуй на наше поле (Збан., Переджнив’я, 1955, 371).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 15.