ГА́ЙВОРОН, а, ч.. Перелітний птах родини воронових з блискучим чорним пір’ям. Воли його коло воза Понуро стоять. А із степу гайворони До його летять (Шевч., II, 1953, 127); Дві великі тучі пішли наперелом. З піднебесся гайворон падав крилом (Мал., І, 1956, 94);
* У порівн. Висока [дівчина], огрядна, на виду біла, а коса, як гайворон, чорна, аж до колін (Стор., І, 1957, 188).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 15.