ГАЙНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., розм. Швидко побігти, помчати; майнути. Коні добрі, як гайнули назад — скоро й дома були (Укр.. казки, легенди.., 1957, 160); — А що, коли б так намовити Марка і гайнути разом назустріч Будьонному? — раптом майнула думка (Козл., Ю Крук, 1957, 349); * Образно. Поза хатою буря метнулась. У садку між дерев заплуталася на мить, вирвалась і гайнула далі (Головко, І, 1957, 116).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 17.