ГАЛАГА́Н, а, ч.
1. Головатий півень з голою шиєю. Бабин півень, горлатий галаган, злетів на тин і кукурікнув (Донч., VI, 1957, 30); * У порівн. Мов півень отой галаган, від хати до хати бігав [отець Нокентій] (Збан., Єдина, 1959, 130).
2. діал. Поплавок на великій рибальській сіті. Од кілка до кілка висіли разками здорові поплавки, що звуться галаганами, пороблені з легкого сухого дерева (Н.-Лев., II, 1956, 221).
3. діал. Старовинна мідна монета, а також мідна монета взагалі. Галаган маю в хустині зав’язаний, булок повні пазухи та й цукру добру байду (Стеф., III, 1954, 41).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 18.