ГА́ЛКА, и, ж. І. Птах родини воронових з чорним пір’ям, блискучим на спині. Упаде із неба промінь, Дим пов’ється з димарів, На току підніме гомін Зграя галок і граків (Щог., Поезії, 1958, 217); На сніг та на завірюху Кружляють, кричать галки (Вирган, Квіт. береги, 1950, 42); * У порівн. Чорний, як галка (Укр.. присл.., 1955, 298).
2. перен. Шматочок чого-небудь м’якого, зліпленого в кульку. Відриваючи по шматку мамалигу та бгаючи її в руках на галки, він мачав ті галки в юшку з квасолі (Коцюб., І, 1955, 238); Вона, узявши хліб, зліпила галок три, До прецікавої готуючися гри (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 47).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 20.