ГАМ1, у, ч. Безладне звучання багатьох голосів; крики, галас. Гармидер, галас, гам у гаї (Шевч., II, 1953, 15); Що тут коїлося, що творилося! Гам, лемент, гаряча, пекельна тиснява… Кінця не видно ярмаркові (Гончар, І, 1959, 44).
ГАМ2, виг., розм. Уживається як присудок за знач. га́мати. А я пряник гам та гам, — "Вибачайте, не віддам!" (Гл., Вибр., 1957, 303).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 24.