ГАМАНЕ́ЦЬ, нця́, ч. Зменш. до гама́н. Дивлячись на дяка, що той аж употів розказуючи, вийняв [Кирик] з кишені гаманець, розв’язав та й дав цілісінького п’ятиалтинного на молитви дяку (Кв.-Осн., II, 1956, 239); За пояс лико одвічало. На йому висів гаманець; Тютюн і люлька і кресало, Лежали губка, кремінець (Котл., І, 1952, 130); Жигай витягнув із засмальцьованого гаманця листочок паперу з адресою (Шиян, Баланда, 1957, 213); * Образно. — Все гаразд, минуло лихо, — Дума так цей молодець, Запустивши лапу тихо У державний гаманець (Воскр., З перцем!, 1957, 17).
◊ Наби́тий гамане́ць — багато грошей. Поміж людей ще водяться людці, Яких ми звем зневажливо "жуками". Їх ідеал — набиті гаманці (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 73); Пусти́й гамане́ць — немає грошей.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 24.