ГАНЕ́БНИЙ, а, е. Який викликає ганьбу, осуд. — Коли людина просить пробачити її, то це значить, що вона засуджує свій вчинок, визнає його недостойним, ганебним (Донч., IV, 1957, 74); // Вкритий ганьбою. Сокира і хрест стали ганебною емблемою того чорно-сутанного поріддя, яке виплодилося на нашій землі під захистом Ватікану (Мельн., Поріддя.., 1959, 94); Їхня-бо [емігрантів] батьківщина — то лакейські передпокої в панських палацах! Там вони житимуть аж до осикового кілка на їхніх ганебних могилах (Вишня, І, 1956, 294).
◊ Прико́вувати (прикува́ти) до гане́бного стовпа́ — піддавати ганьбі, осуду (в минулому карали злочинців тим, що прив’язували їх до стовпа на площі). Горький приковував до ганебного стовпа конкретних виразників імперіалістичної ідеології і натхненників імперіалістичного розбою (Рад. Укр., 17.VI 1951, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 26.