ГА́НИТИ, ню, ниш, недок., перех.
1. Те саме, що гу́дити. — Коли маєте мою одежину ганити, геть з мого двора (Вовчок, І, 1955, 96); Вони [космополіти] перекручено тлумачили творчість класиків, ганили кращі досягнення вітчизняної літератури і мистецтва (Іст. укр. літ., II, 1956, 265); Кінь як кінь — не поганий і не добрий. Немає за що ганити, нема за що й похвалити (Мур., Бук. повість, 1959, 129).
2. Докоряти кому-небудь; лаяти, сварити. [Терміона:] Немає за що ганити тебе, хіба за те, що ти свій заробіток пускаєш так на вітер (Л. Укр., III, 1952, 419); Коли в якому районі виявлялися ознаки підпільної чи партизанської діяльності, генерал [фашист] ганив підлеглих за те, що допустили до такого (Коз., Гарячі руки, 1960, 83).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 26.