ГАНЬБА́, и, ж.
1. Принизливе для кого-небудь становище. Бабуся кілька разів опередила мене. Для мене це була ганьба (Томч., Готель.., 1960, 67).
2. Недобра слава; безчестя. Прощай, убогий Кос-Арале.. Ні хвали, Ані ганьби я не сплітаю Твоїй пустині (Шевч., II, 1953, 207); Вчора при людях його обсміяв Роман, а це знову ганьба на все село (Стельмах, І, 1962, 107).
3. Вигук, що виражає осуд кого-, чого-небудь. [Комісар:] І гасло викиньте — ганьба і смерть тому, хто залишиться в бухті (Корн., І, 1955, 32).
◊ Ганьбу́ дава́ти, заст. — гудити, ганити. — Лучче було ганьби не давати: зради не було б, сорому (Барв., Опов.., 1902, 239).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 27.