ГАНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок.
1. перех. Те саме, що гна́ти і гони́ти 1, 2, 5, 7 з тією різницею, що означає дію, яка відбувається в різний час або в різних напрямках. І пішов Василь у місто ганяти чужих коней (Мирний, IV, 1955, 211); — А ми вже й на станцію гінця ганяли (Ле, Міжгір’я, 1953, 98); — Чого тобі, Антоне, заманулося по такій бистрині ганяти плоти? (Чорн., Потік.., 1956, 7); — Хоч би ще фах який мав, — самоскиди ганяв, день і ніч на бульдозері скрегоче (Довж., Зач. Десна, 1957, 518); У полі орачі на ярину орали, І Муха там була, І хоч її, непрохану, ганяли, Одначе крадькома і їла, і пила (Гл., Вибр., 1957, 207); На узліссі собаки ганяють лисицю; так ганяють, так ганяють: лисиця не втече, хорт не дожене (Укр.. казки, 1951, 238).
Ганя́ти голубі́в — змушувати голубів злітати, літати високо. Змалку ганяли разом голубів — босоногий Васильок і гімназист Гервазій (Смолич, Мир.., 1958, 534).
◊ Куди́ (де) Мака́р теля́т не ганя́в — дуже далеко, куди не підеш по своїй волі; про дуже віддалене місце. Підеш туди, куди Макар телят не ганяв (Укр.. присл.., 1955, 270); Соба́к ганя́ти — нічого не робити; байдикувати. — Як? — приглушено перепитала ледь побілілими губами. — Геть чисто нагнав з роботи? — Та кажу ж тобі, що від п’ятнадцятого можу вже собак ганяти… (Вільде, Сестри.., 1958, 496).
2. неперех., розм. Те саме, що гна́ти і гони́ти 3 з тією різницею, що означає рух, який відбувається в різний час або в різних напрямках. Вітя широченними ступнями ганяє по двору (Вас., II, 1959, 198).
3. перех., перен., розм. Перевіряючи знання, ставити багато різноманітних запитань. Сава Йосипович так ганяв Віктора на екзаменах, що Віра Григорівна.., яка була асистентом, кілька разів пила воду, хвилюючись за нього (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 73).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 27.