ГАПТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. Вишивати шовковими, вкритими тонким шаром золота або срібла нитками різного гатунку. Шевці, підобгавши ноги під себе, ледве помітні з-за купи товару, гаптували капці сріблом та золотом (Коцюб., II, 1955, 124); * Образно. По другий бік кам’яної огорожі місяць гаптує сріблом кручену стежку до моря (Донч., II, 1956, 496); // Взагалі вишивати. Вишивала, гаптувала Синім шовком мій кисет, У дорогу виряджала Найдорожчого за все (Шпак, Вибр., 1952, 33); * Образно. І хай минуле виє вовком І по-гадючому шипить, — Ми радісним гаптуєм шовком Тканину років і століть (Рильський, Поеми, 1957, 43); * У порівн. — І малі ті паничі, а так собі розказує, та все попросту,.. мов шовком гаптує! (Н.-Лев., І, 1956, 193).
◊ Сте́жку гаптува́ти — простувати, прямувати. Треба ж розпитатись, куди прямувати, яким трахтом [трактом] стежку гаптувати (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 28.