ГАРА́ПНИК, а, ч. Довгий батіг, сплетений з тонких ремінців. Погонич од злості передавав ті стусани коням, лупцював їх немилосердно гарапником (Н.-Лев., II, 1956, 204); Люто свиснув гарапник, дві вогкі смуги зашипіли піною на кінських спинах (Стельмах, Кров людська.., І. 1957, 184).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 29.