ГАРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок., розм. Підсил. до га́ркати. — Я чув його, ще там щось гаркотить із своїм касієром, — потвердив один ріпник (Фр., IV, 1950, 18); Попереду в темряві ворушилася, гаркотіла, звиваючись, безкрая людська ріка, що текла не вниз, а насупроти гір (Гончар, І, 1954, 67).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 31.