ГАРМОНІ́ЙНИЙ, а, е.
1. Приємний для слуху; милозвучний. Раптом ззаду я почув голос, чистий і гармонійний, наче родився з тепла блакиті (Коцюб., II, 1955, 288); Кілька навмання взятих гармонійних сполучень нот спинили під вікном аматорів (Ле, Міжгір’я, 1953, 296).
2. Який знаходиться в чіткій відповідності з чим-небудь; сповнений гармонії (див. гармо́нія1 3). Вона ще трохи виросла, і її стать гармонійна й принадна (Коб., III, 1956, 146); Істотною особливістю сучасної народнопоетичної творчості, як і сучасної літератури, є гармонійне сполучення особистого і громадського (Рильський, III, 1956, 157).
3. Заснований на принципах гармонії (див. гармо́нія1 1). Співали всі, хто лиш міг: чоловіки, жінки, хлопці і дівчата гармонійним хором (Фр., II, 1950, 196); * Образно. Вона [поезія] — це гармонійний спів, Дух злагоди і миру (Рильський, І, 1956, 445).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 33.