ГАСИ́ЛЬНИК, а, ч., заст.
1. Пристосування для гасіння вогню (свічок, світильників і т. ін.). Пам’ятаєш, як у Діккенса дух різдва часом сам себе гасильником накривав (Л. Укр., V, 1956, 112); * У порівн. Паламар вертівся і скакав по хаті то до Івана, то до Василя, розмахуючи лісковим костуром, мов гасильником (Фр., І, 1955, 163).
2. перен., розм. Те саме, що гаси́тель 2. Скрізь, де народжується смілива думка або сумнів щодо святого письма, — з’являється чернець і кат, гасильник думок і знання (Тулуб, Людолови, II, 1957, 593).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 39.