ГА́СНУЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до га́снути. Воно [серце] не заклекотало, як колись клекотіло, а тихо жевріло, наче гаснучий жар (Н.-Лев., III, 1956, 221); Це були вже не слова, а останні почуття в його гаснучій душі (Довж., І, 1958, 494); // у знач. прикм. Часто при певних категоріях дослідів ми навмисне застосовуємо повторення гаснучих гальм, щоб зробити їх цілком байдужими (Фізіол. вищої нерв. діяльн., 1951, 53).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 40.