ГВАРДІ́ЄЦЬ, йця, ч.
1. Той, хто служить у гвардії (у 1, 2 знач.). Не одна панянка спалила своє хире серце об палючий погляд бравого гвардійця (Мирний, III, 1954, 282); Солдат, гвардієць, він будує армію нового гвардійського типу, сміливо висуваючи обдаровану молодь (Гончар, Таврія.., 1957, 493); * У порівн. Стояв він струнко, як старий гвардієць (Довж., Зач. Десна, 1957, 99).
2. перен. Передова людина на якому-небудь поприщі; передовик. Гвардієць труда.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 43.