ГЕ́ДЗИК, а, ч. Зменш. до гедзь.
◊ Ге́дзика вки́нути — сказати, зробити щось дратівливе, обурливе. Лушня виправляється, й тут же, між тихим словом, дивись, і вкине якого гедзика (Мирний, IІ, 1954, 291); "І як таки за такого ланця та вийшла така багачка, як Галя?!".. видно, чортяка й тут і якогось гедзика вкинув! (Мирний, II, 1954, 248); Ге́дзики пуска́ти [очи́ма] кому, на кого — те саме, що Бі́сики пуска́ти (див. бі́сики). Не виглядають у великі вікна вигодовані обличчя горничних, не пускають гедзиків прохожим очима (Мирний, IV, 1955, 205); — Сиджу я під образами .. та очима на Тетяну спідлоба гедзики пускаю (Стельмах, Хліб.., 1959, 64).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 45.