ГЕОГРА́ФІЯ, ї, ж.
1. Ряд зв’язаних між собою наук, що вивчають поверхню землі, природні умови, населення, економічні ресурси. Німа карта всесвіту, з якої вчиться географії Юрин старший брат, спливає раптом перед очі (Смолич, II, 1958, 45).
Фізи́чна геогра́фія — частина географії, що вивчає рельєф, клімат, грунти, рослинний і тваринний світ; Економі́чна геогра́фія — частина географії, що вивчає розміщення виробництва, умови і особливості його розвитку в країнах або окремих районах.
2. чого, яка. Розміщення, поширення чого-небудь на поверхні землі. Змінюється фізична географія країни, щоб зручніше, красивіше жила людина (Ком. Укр., 10, 1959, 6); В той далекий важкий час [XII-XIII ст.] навіть наша степова географія почала ворогувати з історією. Не захищена ні морями, ні горами на головних своїх магістралях, країна була відкрита для ворогів (Довж., ІІІ, 1960, 75).
◊ Лінгвісти́чна геогра́фія — розділ мовознавства, що вивчає територіальне поширення певних мовних явищ (фонетичних, граматичних, лексичних). У другій половині XIX ст. в мовознавстві виникає метод дослідження діалектів за допомогою лінгвістичного картографування — лінгвістична географія (Нариси з діалектології.., 1955, 5).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 51.